Я завжди вірила лише в кохання, котре - зустріч.
Його не чекаєш, але раптом - від погляду очам стає гаряче. Він так смішно жартує, , і серце - як пташка в долонях.. Скільки б не обманювалось те моє серце, веліла йому довіряти лише реальним зустрічам, - адже серед варіантів, які для тебе хтось підготував, можна вибрати лише вечерю в ресторані.
Того вечора я так і зробила. Поки готували мій Цезар, я автоматично листала Фейсбук. Зачепилась за сторінку Наталі. Реальні історії кохання, нереальної краси відео.. Невже це буває?? Спробую і переконаюсь, що ні, просто вдалий маркетинг, - вирішила я.
Підписання договору, фотосесія, перші знайомства.
Мовний бар’єр, ментальні розбіжності, війна.
Я була права. Онлайн-кохання немає.
Але є Наталі, і вона наполягає на ще одному знайомстві. Аби закінчити це все нарешті, я погоджуюсь і без прелюдій у вигляді листування та відеопобачень запрошую “нареченого” на реальну зустріч. На моїй Батьківщині війна, я в чужій країні з сином, виснажена морально і фізично, У мене немає домівки, роботи та коштів. Навряд погодиться, - міркую.
Але Кріс погодився. Дивний, подумала я, - ну що ж , погуляємо містом, він переконається, що наречена занадто складна і втече.
Не втік. Ми гуляли. Ми говорили. Ми тримались за руки.
Додому він не полетів.
Цукерок і букетів не було.
Тому що Кріс відразу почав влаштовувати наше з сином життя. Наше з ним життя. Як це сталося, я не можу пояснити. У мене одна версія: кохання, тільки так. Підтримане неймовірною якістю Наталі відчувати людей.
Але не все складалось ідеально. Син був проти моїх стосунків і влаштовував неприємні для всіх ситуації. Це вже точно буде крапкою, думала я. Проте знов помилилась. Кріс став другом сина, і зараз кожний із них почувається коханим.
Ми перестрибнули романтичний період побачень і відразу опинились одне перед одним у побуті. А це - найскладніший етап для закоханих після довгих зустрічей. Вирішуючи побутові та життєві проблеми в обіймах, ми не помітили, як стали міцною родиною. Кріс в один день змінив своє життя і моє. Тому що було неймовірне бажання бути разом і Кохання. Те саме кохання, в яке я не вірила. Не раптове. а трошечки задумане Наталі. Ми розписалися після 7 місяців спільного щасливого життя. До слова, ми і зараз тримаємо одне одного за руку. З першої зустрічі нічого не змінилось. Головне - вірити в кохання! І довіряти його помічникам)