Важлива примітка: Ми високо шануємо приватність нашого особистого життя, тому дозволяємо Possible публікацію нашої історії, але можемо поділитися лише фото нашого весільного букета. Дякуємо за розуміння.
Закохана, захищена, - заміжня. Це - я сьогодні!
Але півтора року тому все було інакше.
Жага любові - палка, розчарування - гіркі, я - втомлена.
У липні 21-го року я вирішила, що самотужки виглядати кохання, яке чомусь не поспішало мені назустріч, вже не подужаю, і звернулась по допомогу до Наталі Коваль. Серед різних форматів співпраці я відразу вибрала статус пріоритетної клієнтки.
Адже я хотіла не просто допомоги, я хотіла, щоб мене супроводжували протягом усього шляху аж до заміжжя з моїм ідеальним чоловіком!
Перший мій крок до нього,- консультація Наталі, і я … ніяковію. Питання, які вона ставить - дуже особисті. Втім, мої відповіді - відверті, адже я розумію: їй потрібно знати про мене ВСЕ. Тільки тоді серед мільйонів чоловіків віднайдеться мій, тільки так складеться пазл.
Нарешті зустріч із першим претендентом на моє щире кохання. Ні, кохання відміняється. Чоловік мені не сподобався. Не сподобався ще один, і ще… Кожен із них був достойний, але - не той. Не мій. Не такий, як я намалювала. Я знала - коли нарешті буде Він - я це відчую.
Час плинув. Підступала прохолода чергового розчарування. Але раптом - спалах. 24 лютого. Війна.
Я працюю в Берліні, родина - в Україні, і там лунають вибухи…
Подумки і серцем я була з моїми рідними. Не до кохання.
Раптом - повідомлення від Наталі. Вона надіслала анкету чоловіка. Я пробігла її очима - наче про когось дуже рідного прочитала.
Але відповісти не могла, жах того, що відбувалося в Україні, скував здатність мислити. Та згодом Наталі знайшла потрібні слова, і в середині березня відеозв’язок став майданчиком для нашого першого побачення з Павлом.
У першу хвилину спілкування я подумала “Вау!”. Це було навіть краще, ніж у моїх мріях! Освічений, чуйний, цікавий, - сам по собі та цікавий до мене. На початку квітня ми вперше побачилися в Парижі, де мешкав Павло. У Парижі, де я знала кожну вуличку, певний час жила там! І як раніше не зустрілись? Ще одним здивуванням було те, що Павло - поляк, адже моя родина теж має польські корені. Теми для спілкування нанизувались, як намистини, кожна хвилина була щасливішою, ніж попередня. Я знала: це Він.
Ми більше не розлучались. Коханий дуже чуйно ставився до моєї родини, адже в моїй країні війна… Ми разом допомагали моїм батькам та бабусі. Для мене ця підтримка в страшні часи стала неймовірно важливою.
Восени я дізналась, що Наталі в Європі, і ми запросили її до себе в гості. Це була зустріч справжніх друзів: ми обоє з Павлом ділилися своїми відкриттями одне про одного. Наталі тільки усміхалась: вона вже знала це все ще тоді, коли шукала нас для нас. У мого мужчини двоє чудових, розумних, слухняних дітей, з якими в нас теплі та дружні стосунки. Ми розповіли Наталі, що хочемо створити сім’ю та мріємо про малюка. Тепер нас так багато об’єднує! І плани на майбутнє, і професійні досягнення, і спільні цінності, і мрії, одні на двох.
Ми одружилися 6 квітня 22-го року. Через півтора року після того, як я вперше звернулася до Наталі. 18 місяців, щоб отримати те, чого я так довго хотіла. 547 днів до мого кохання.
Ми не робили пишного весілля, тому що я не зможу сповна насолодитися цим зворушливим днем, коли в моїй країні війна.
Але ми обов’язково відсвяткуємо його чарівним весільним балом у мирній Україні, в моїй улюбленій Одесі, куди запросимо всю величезну команду гостей двох родин. Головне, що ми вже живемо нову сторінку нашої лав-сторі порівну. Я дуже вдячна моїй Феї Кохання Наталі за те, що вона побачила між нами вогник тоді, коли ми ще одне одного навіть не бачили), за те, що підтримувала нас обох на всіх етапах знайомства, що вірила - кохання не визнає земних кордонів. Вірте і Ви! Дякую тобі, Наталі, за те,що наша казка про кохання стала реальністю!
Олександра.